ПРОЕКТ ЗАКОН УКРАЇНИ "Про допоміжне материнство".
------------------------------------------------------------------
Карта сайта. Наиболее читаемые темы, статьи и материалы сайта Медицина и право.
Наши услуги в сфере: охраны здоровья; медицины и права, юридического сопровождения;
создание и продвижение в рейтингах интернет ресурсов (сайтов и т.д.), имеющих отношение к здоровью, медицине, человеку, фармации, юриспруденции.
Все темы категории реформа здравоохранения.
4.Законопроекты связанные с реформой охраны здоровья. (все законопроекты этой категории)
4.1.(Проект закона Украины.) Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні.
4.2.(Продолжение законопроекта.) Про фінансування охорони здоров’я та обов’язкове соціальне медичне страхування в Україні.
5.(Проект закон України.) Про проведення у Вінницькій, Дніпропетровській та Донецькій областях експерименту з реформування системи охорони здоров‘я.
6.(Проект закона України.)Про впровадження мораторію на закриття та перепрофілювання закладів охорони здоров’я.
Статьи.
1.О проблемах реформирования отечественной ситемы здравоохранения.
2.Новая реформа здравоохранения. Реформа медицины и общенственных отношений.
3.Реформа медицины. Стратегические проблемы новых преобразований здравоохранения.
4.Реформа медицины в Украине. То, что забыли учесть и без чего реформа невозможна. (Начало)
5.Реформа медицины в Украине. То, что забыли учесть и без чего реформа невозможна. (Продолжение)
6.О моратории - законодательная «западня»? ( Новая реформа здравоохранения в Украине. Реорганизация медицины.)
---------------------------------------------------------------------
ПРОЕКТ ЗАКОН УКРАЇНИ
Про допоміжне материнство
Цей Закон визначає організаційно – правові питання, медичні аспекти, щодо допоміжного материнства, основні напрями державної політики та повноваження органів виконавчої влади у сфері допоміжного материнства.
Розділ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів.
Основні поняття, що застосовуються в даному законі:
Банк генетичних матеріалів - генетичні зразки, які зберігаються у спеціальних умовах, відповідно до реєстру, для подальшого їх використання в лікувальних програмах допоміжних репродуктивних технологій, однією з яких є допоміжне материнство. Форми реєстру, порядок та умови зберігання генетичних матеріалів затверджуються центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) - це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах in vitro.
Допоміжне материнство (сурогатне) - відрізок часу, впродовж якого: жінка стає допоміжною матір’ю, реалізується комплекс заходів, спрямованих на захист та обслуговування жінок, що народжують дітей для інших осіб (замовників) шляхом імплантації ембріону із застосуванням методик ДРТ.
Допоміжна матір (сурогатна) - жінка, що народила дитину для інших осіб після імплантації в її організм (без використання її біологічного матеріалу) ембріону (ембріонів) Замовників (Замовника).
Державне допоміжне материнство - материнство, що здійснюється за участі державних програм, а саме матеріальне забезпечення програм допоміжного материнства за рахунок держави, матеріальне стимулювання за рахунок держави.
Замовники ДРТ методом допоміжного материнства – подружжя або один із подружжя, чоловік та жінка, що не перебувають у шлюбі, самотні чоловік або жінка, що звернулися, або яких було направлено за медичними показаннями до лікувального закладу за медичною допомогою з питань безпліддя з метою застосування ДРТ методом допоміжного материнства.
Поінформована згода - згода замовників ДРТ на застосування діагностично-лікувальної допомоги після надання вичерпної інформації щодо цих технологій.
Програма «Допоміжне материнство» – комплекс заходів, який включає соціальні, медичні та юридичні аспекти, направлені на народження дитини за участю допоміжної матері, з застосуванням ДРТ. Програма розробляється центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів. Програма «Допоміжне материнство» здійснюються виключно в ліцензованих закладах охорони здоров'я, що працюють за методиками ДРТ не менше 2 років, та регулюється діючими нормативними актами центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Конфіденційність – гарантія збереження лікарської таємниці всім учасникам програми «Допоміжне материнство»: замовникам, допоміжній матері, закладам охорони здоров’я. Ознайомлення та розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, відбувається тільки у встановленому законом порядку.
Стаття 2. Законодавство України про допоміжне материнство
1. Регулювання відносин допоміжного материнства здійснюється на основі Конституції України, Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, даного Закону та інших нормативно-правових актів.
2. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про допоміжне материнство, застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 3. Сфера дії Закону.
1. Даний Закон поширюється на громадян України.
2. У випадках, коли громадяни інших країн бажають скористатися послугами допоміжних матерів, що мають громадянство України, питання юридичного, медичного та соціального захисту заздалегідь врегульовуються у посольстві (консульстві) країни, громадяни якої ініціюють програму допоміжного материнства. У подібних випадках характеристика та хід програми допоміжного материнства не повинні суперечити статтям цього Закону та чинного законодавства.
Розділ ІІ. МЕДИЧНІ АСПЕКТИ ДОПОМІЖНОГО МАТЕРИНСТВА.
Стаття 4. Показання до допоміжного материнства з боку матері
1. Неможливість виносити дитину через медичні показання, перелік яких затверджується нормативним актом центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
2. Бажання жінки, що не перебуває у шлюбі, стати матір’ю (соціальні показання).
3. Наявність заморожених ембріонів подружжя у разі смерті чоловіка.
Стаття 5. Показання до допоміжного материнства з боку батька
1. Бажання чоловіка, що не перебуває у шлюбі, стати батьком (соціальні показання).
2. Наявність заморожених ембріонів подружжя у разі смерті дружини.
Стаття 6. Вимоги до допоміжної матері
1. Допоміжною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка віком від 21 року за умов наявності власної дитини (дітей), її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.
2. Обстеження допоміжної матері здійснюється на загальних підставах для лікування ДРТ, передбачених у нормативному акті центрального органу виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.
Стаття 7. Порядок виконання державної програми «Допоміжне материнство»
1. Програма "Допоміжне материнство" проводиться за наступним алгоритмом:
1) вибір допоміжної матері та її обстеження;
2) синхронізація менструальних циклів, чи підготовка кріоембріонів;
3) процедура ЗІВ (запліднення в пробірці) або ІКСІ (введення одиничного сперматозоїду в цитоплазму яйцеклітини) з перенесенням ембріонів у матку допоміжної матері;
4) до матки допоміжної матері переноситься така кількість ембріонів, яка є оптимальною для настання вагітності; визначається лікарем разом із замовниками з урахуванням всіх факторів, в тому числі вміння лікаря виконати селективну редукцію ембріонів.
5) кріоконсервація невикористаних ембріонів із використанням банку генетичних матеріалів або знищення (в залежності від бажання замовників);
6) діагностика вагітності і спостереження за пацієнтами та допоміжними матерями.
2. В програмі «Допоміжне материнство» не може використовуватись методика внутрішньоматкової інсемінації спермою чоловіка, оскільки в даному випадку дитина буде генетично рідною допоміжній матері.
3. Замовниками програми «Допоміжного материнства» можуть бути:
1) подружжя, в родині яких жінка не може мати дітей за медичними показниками;
2) жінка та чоловік, що не перебувають у шлюбі;
3) самотня жінка або самотній чоловік.
4. Замовниками програми «Допоміжного материнства» не можуть бути особи:
1) позбавлені материнства (батьківства), якщо ці права не були поновлені;
2) інтереси яких суперечать інтересам дитини;
3) обмежені у дієздатності;
4) визнані недієздатними;
5) які перебувають на обліку або лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) які перебувають за межею бідності;
8) які страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;
5. Пацієнти можуть вільно вибирати заклад охорони здоров'я для проведення ДРТ методом допоміжного материнства.
Стаття 8. Генетичні аспекти допоміжного материнства.
Застосування допоміжних репродуктивних технології є основою для виконання програми допоміжного материнства.
Допоміжна матір не є генетичною матір’ю дитини, яку вона виношує та народжує, адже для одержання ембріону (ембріонів) її яйцеклітини не застосовуються.
ДРТ методом допоміжного материнства повинні бути безпечними для здоров'я та життя пацієнтів.
Розділ ІІІ. ПРАВА І СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ОСІБ, ЩО СКОРИСТАЛИСЯ ПРОГРАМОЮ ДОПОМІЖНОГО МАТЕРИНСТВА
Стаття 9. Загальні підстави виникнення прав та обов'язків матері і батька новонародженої дитини
Права та обов'язки матері, батька і дитини (дітей), що народжена (народжені) в результаті проведення програми допоміжного материнства ґрунтуються на походженні дитини від них, що засвідчується державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями даного Закону та Сімейного кодексу України.
Стаття 10. Визначення походження дитини (дітей), що народилась (народились) в результаті програми допоміжного материнства.
У разі народження дитини (дітей) в результаті перенесення в організм іншої жінки (допоміжної матері) ембріона (ембріонів) Замовників, які надали свій біологічний матеріал для їх утворення (яйцеклітини та сперматозоїди), батьками дитини є подружжя (Замовники).
У разі народження дитини (дітей) в результаті перенесення в організм іншої жінки (допоміжної матері) ембріона (ембріонів) Замовників, які надали свій біологічний матеріал (яйцеклітини дружини та сперматозоїди анонімного донора за заявою-згодою чоловіка) батьками дитини є подружжя (Замовники): мати за біологічним рідством, батько за заявою-згодою та бажанням мати дитину.
У разі народження дитини (дітей) в результаті перенесення в організм іншої жінки (допоміжної матері) ембріона (ембріонів) Замовників, які надали свій біологічний матеріал (яйцеклітини анонімного донора за заявою-згодою дружини та сперматозоїди чоловіка) батьками дитини є подружжя (Замовники): батько за біологічним рідством, мати за заявою-згодою та бажанням мати дитину.
У разі народження дитини (дітей) в результаті перенесення в організм іншої жінки (допоміжної матері) ембріона (ембріонів) Замовників, які надали свій біологічний матеріал (яйцеклітини анонімного донора за заявою-згодою дружини та сперматозоїди анонімного донора за заявою-згодою чоловіка) батьками дитини є подружжя (Замовники): батько за заявою-згодою та бажанням мати дитину, мати за заявою-згодою та бажанням мати дитину.
У разі народження дитини (дітей) в результаті перенесення в організм іншої жінки (допоміжної матері) ембріона (ембріонів) Замовника, який надав свій біологічний матеріал (яйцеклітини або сперматозоїди) та матеріал анонімного донора для їх утворення, батьком або матір’ю дитини є Замовник (неодружений чоловік або жінка).
РОЗДІЛ ІV. ГАРАНТІЇ РІВНОСТІ МАТЕРІВ У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ.
Стаття 11. Забезпечення рівності матерів з урахуванням питання материнства та шляхів його досягнення при договірному регулюванні соціально-трудових відносин.
При договірному регулюванні соціально-трудових відносин, у процесі розробки генеральних, регіональних, галузевих (міжгалузевих) угод, колективних договорів - обов'язкове включення положень, що забезпечують рівні права й рівні можливості для чоловіків і жінок, в тому числі матерів, на ринку праці, у заробітній платі, в організації медичного обслуговування й відпочинку, по створенню умов для виконання подружжям професійних і сімейних обов'язків.
Період виконання допоміжною матір’ю функцій покладених на нею програмою допоміжного материнства зараховується до її трудового стажу.
Контроль за виконанням частини другої статті 11 цього закону покладено на спеціальний державний орган з материнства при Міністерстві охорони здоров’я України.
Стаття 12. Відпустки в зв’язку з вагітністю та пологами.
Тривалість оплачуваної допологової та післяпологової відпустки допоміжній матері та замовникам регулюється діючим законодавством України.
Допологова відпустка надається лише допоміжній матері.
Післяпологова відпустка надається як допоміжній матері так замовнику або одному із замовників.
Стаття 13. Забезпечення рівності в сімейних відносинах і вихованні дітей.
Родина, материнство, батьківство й дитинство перебувають під захистом держави.
Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян при вступі в шлюб за ознаками соціальної, расової, національної, мовної або релігійної приналежності та з урахуванням поняття материнства.
Покладаючись на вимоги чинного законодавства, що врегульовує гендерну рівність, чоловік і дружина взаємно рівноправні. Кожен з них має право самостійно вирішувати питання про участь у трудовому житті, а також у суспільній або іншій діяльності поза родиною. Жінка, що перебуває у шлюбі, за письмовою згодою чоловіка, як і жінка, що не перебуває у шлюбі, має право звернутися до послуг допоміжного материнства як для того, щоб народити дитину, так і для того, щоб її виховувати. Так само і чоловік, що не перебуває у шлюбі, має право звернутися до послуг допоміжного материнства для того, щоб мати та виховувати дитину.
Жінці гарантується право вирішувати питання материнства, в тому числі шляхом допоміжного материнства, для того, щоб мати власних дітей, а також спільно із чоловіком (у разі, якщо жінка заміжня) вирішувати, скільки мати дітей і з якими проміжками часу.
РОЗДІЛ V. РЕГУЛЮВАННЯ ДОПОМІЖНОГО МАТЕРИНСТВА З БОКУ ДЕРЖАВИ.
Стаття 14. Способи забезпечення рівних прав і рівних можливостей для жінок з урахуванням поняття допоміжного материнства.
Рівноправність матерів є пріоритетним питанням державної демографічної політики та забезпечується законодавством України, державними програмами, договірним регулюванням соціально-трудових відносин, заходами щодо нагляду, контролю і моніторингу в цій сфері.
Стаття 15. Формування державної статистики та моніторингу у сфері материнства.
Ведення статистики та моніторингу у сфері державного допоміжного материнства належить до компетенції та обов’язку Департаменту материнства, дитинства та санаторного лікування Міністерства охорони здоров’я України з дотриманням конфіденційності.
РОЗДІЛ VІ. ПОНЯТТЯ ПРО ДЕРЖАВНЕ ТА ПРИВАТНЕ ДОПОМІЖНЕ МАТЕРИНСТВО.
Стаття 16. Поняття державного допоміжного материнства.
Допоміжне материнство, що здійснюється за участі державних програм, а саме матеріальне забезпечення програм допоміжного материнства за рахунок держави, матеріальне стимулювання за рахунок держави, є державним допоміжним материнством.
Державне допоміжне материнство може здійснюватись на базі, як державних так і приватних медичних закладів. Розміри витрат держави на проведення державних програм допоміжного материнства у приватних медичних закладах не можуть відрізнятись від таких програм, що реалізуються в державних закладах охорони здоров’я.
Державна програма допоміжного материнства включає в себе проведення та фінансування за рахунок державного бюджету: програми «Допоміжне материнство» визначеної частиною першою статті 7 цього закону; винагороди допоміжним матерям у відповідності до частини 2 статті 18 цього закону; державної допомоги допоміжній матері при народженні дитини із дотриманням вимог статті 19 цього закону.
Стаття 17. Поняття приватного допоміжного материнства.
Допоміжне материнство вважається приватним, якщо програма допоміжного материнства реалізується на замовлення осіб що не підпадають під вимоги частини 1 статті 21 цього закону.
Програма приватного допоміжного материнства базується на вимогах цього закону, може бути реалізована в державному або приватному медичному закладі, який має ліцензію на надання медичних послуг.
Приватна програма допоміжного материнства включає в себе проведення та фінансування: програми «Допоміжне материнство» визначеної частиною першою статті 7 цього закону - за рахунок не державних бюджетів, фондів, приватних осіб, замовників; винагороди допоміжним матерям у відповідності до частини 2 статті 18 цього закону - за рахунок не державних бюджетів, фондів, приватних осіб, замовників; державної допомоги допоміжній матері при народженні дитини із дотриманням вимог статті 19 цього закону - за рахунок державного бюджету України.
РОЗДІЛ VІІ. ДЕРЖАВНА ДОПОМОГА МАТЕРЯМ БЕЗ УРАХУВАННЯ ТА З УРАХУВАННЯМ ШЛЯХІВ ДОСЯГНЕННЯ МАТЕРИНСТВА
Стаття 18. Винагорода допоміжним матерям.
Розмір гонорару допоміжній матері при її участі в державній програмі допоміжного материнства, як це визначено в статті 18 цього закону, встановлюється Кабінетом Міністрів України, але не може бути менше однієї тисячі вісімсот неоподаткованих мінімумів.
Розмір гонорару допоміжної матері при її участі в програмі приватного допоміжного материнства, визначається лише нею особисто та закріплюється відповідною нотаріально засвідченою угодою між замовником і допоміжною матір’ю за формою, встановленою чинним законодавством. Допоміжна матір може звернутись до Департаменту материнства, дитинства та санаторного лікування Міністерства охорони здоров’я України з питань допомоги, щодо визначення меж гонорару за послуги допоміжного материнства.
Стаття 19. Розмір державної допомоги при народжені дитини допоміжною матір’ю.
Держава встановлює та виплачує обов’язкову державну соціальну допомогу допоміжній матері при народжені дитини (дітей) в межах державної програми «Допоміжне материнство». Розмір державної соціальної допомоги при народженні дитини допоміжною матір’ю встановлюється Кабінетом Міністрів України, але не може бути не менше ніж:
1) трьохсот неоподаткованих мінімумів при народженні допоміжною матір’ю першої дитини;
2) шістсот неоподаткованих мінімумів при народженні допоміжною матір’ю другої дитини;
3) дев’ятсот неоподаткованих мінімумів при народженні допоміжною матір’ю третьої дитини;
4) однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів при народженні допоміжною матір’ю четвертої дитини;
5) і далі, на кожну народжену дитину додається по триста неоподаткованих мінімумів.
РОЗДІЛ VІІІ. ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛОЖЕНЬ ДОПОМІЖНОГО МАТЕРИНСТВА ДО НОРМ СІМЙНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА.
Стаття 20. Застосування норм Закону за аналогією.
Якщо особисті немайнові та майнові відносини щодо допоміжних матерів не врегульовані цим Законом, то вони регулюються відповідними нормами Сімейного та Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті материнства взагалі та допоміжного материнства зокрема.
Стаття 21. Право на материнство та батьківство.
Позбавлення жінки, в віці від 17 до 40 років, що є громадянкою України, можливості народити дитину (дітей) за медичними показниками є підставою для участі такої жінки у державній програмі допоміжного материнства для народження першої дитини. Розмір та порядок фінансування такої програми, із урахуванням гонорару допоміжної матері, визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог статті 7, статті 14, статті 16 та частини 3 статті 27 цього закону.
Наявність у замовника (замовників) показань визначених статтею 4 цього закону, окрім випадків визначених частиною першої статті 21 цього закону, надає йому (їм) право прийняти участь у програмі допоміжного материнства з урахуванням вимог статті 7, статті 14 і статті 17 цього закону.
Наявність у замовника (замовників) показань визначених статтею 5 цього закону, надає йому (їм) право прийняти участь у програмі допоміжного материнства з урахуванням вимог статті 7, статті 14 і статті 17 цього закону.
Рішення щодо включення замовника (замовників) до програми державного допоміжного материнства приймається спеціальним державним органом при Міністерстві охорони здоров’я України або його регіональним представництвом за поданням профільного медичного закладу.
Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) за медичними показниками є підставою для надання їй кредитів для фінансування програми допоміжного материнства для народження другої дитини та наступних дітей.
Стаття 22. Право на допоміжне материнство.
Будь-яка жінка, що вже народжувала та має дитину або дітей та відповідає вимогам, викладеним в ст. 6 цього закону, має право бути допоміжною матір’ю.
Згода чоловіка на те, щоб його дружина стала допоміжною матір’ю не дає йому права на частку в особистій приватній власності дружини, що виникла після отримання нею гонорару та державної соціальної допомоги у відповідності до статей 18 та 19 цього закону.
Чоловік має право на частку особистої приватної власності дружини, що набуті завдяки програмі допоміжного материнства, якщо договір про допоміжне материнство складений в інтересах сім’ї (оплата навчання, придбання нерухомості, тощо) і при цьому чоловік сприяв благополучному завершенню програми допоміжного материнства (ведення домашнього господарства, виховання дітей, тощо), що підтверджується дружиною.
Стаття 23. Право на недоторканість.
Допоміжна матір під час вагітності має право на статеву недоторканість за медичними показниками. Примушування чоловіком, або особою, що проживає спільно з жінкою, до статевого зв’язку є порушенням права дружини на особисту недоторканість і може мати наслідки, передбачені законодавством.
Якщо допоміжна мати під час вагітності не має медичних протипоказань на статеві відносини, статевий акт проводиться партнерами виключно із застосуванням презервативу.
Вагітна допоміжна матір має право на припинення статевих відносин з чоловіком, або особою, що спільно з нею проживає у цивільному шлюбі. Таке припинення статевих відносин з боку вагітної допоміжної матері розглядається як право дружини на особисту недоторканість заради благополуччя сім’ї.
Стаття 24. Право на утримання.
Вагітність за програмою допоміжного материнства не зобов’язує чоловіка брати участь у витратах, що збільшуються під час вагітності.
Витрати на лікування, харчування, зміну місця проживання (у разі необхідності), диспансерне спостереження вагітної допоміжної матері за програмою приватного допоміжного материнства несуть генетичні батьки (замовники) або жінка (чоловік), які ініціювали та забезпечують проведення програми допоміжного материнства.
Витрати на лікування, харчування, зміну місця проживання (у разі необхідності), диспансерне спостереження вагітної допоміжної матері за програмою державного допоміжного материнства несе держава, яка підтримує державну програму допоміжного материнства. Порядок та розмір такого фінансування розробляється спеціальним державним органом з материнства при Міністерстві охорони здоров’я та затверджується Кабінетом Міністрів України.
Вагітність за програмою допоміжного материнства не зобов’язує чоловіка брати участь у витратах на лікування під час вагітності. Витрати на лікування вагітної за програмою приватного допоміжного материнства повинні нести генетичні батьки, або жінка (чоловік), які ініціювали та забезпечувати проведення програми допоміжного материнства.
РОЗДІЛ ІХ. НАГЛЯД І КОНТРОЛЬ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ДОПОМІЖНЕ МАТЕРИНСТВО
Стаття 25. Державний нагляд і контроль за дотриманням рівних прав і рівних можливостей для матерів.
Державний нагляд і контроль за дотриманням законів України та інших нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення рівних прав і можливостей матерів з урахуванням або без урахування шляхів досягнення материнства, здійснюється в порядку, установленому законодавством України.
Стаття 26. Взаємодія органів державного нагляду й контролю із громадськими організаціями.
Органи, що здійснюють державний нагляд і контроль за дотриманням законодавства про рівні права та рівні можливості для матерів з урахуванням або без урахування шляхів досягнення материнства, у своїй діяльності взаємодіють з громадськими об'єднаннями, що беруть участь у забезпеченні рівності матерів, захисту їх прав та інтересів.
Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства про допоміжне материнство.
Особи, що порушують законодавство про допоміжне материнство або допускають дискримінацію за поняттям материнства, несуть дисциплінарну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.
РОЗДІЛ Х. ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом:
- подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність з цим Законом;
- привести у відповідність з цим Законом свої нормативно-правові акти;
- забезпечити прийняття відповідно до компетенції нормативно-правових актів, що випливають з цього Закону;
- забезпечити перегляд і скасування міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади України їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
Голова Верховної Ради
України
Карта сайта. Наиболее читаемые темы, статьи и материалы сайта Медицина и право.
Распечатать
